«… в туалеті»
Iсторii' правдивi. Iмена змiненi.
Здавалось би, - звичайне місце, де збирається певна категорія людей, яких об’єднує одне – звільнитись від зайвого в своєму тілі або ж позбавитись від певних недоліків. Та саме тут і стається непередбачуване.
Минулий Новий рік я вирішив святкувати разом зі своїми подругами у них вдома. Проїхавши кілька годин в плацкартному вагоні потягу Харків-Запоріжжя, мені закортіло в туалет, який, на щастя, був незачинений. І тільки-но я спустив джинси, зрозумів, що із задньої кишені посипалися гроші. Їх було не так багато, та все ж таки, вся підлога стала синьо-блакитного кольору. П’яти гривневі купюри застилали все багно, яке тільки могло знаходитись у звичайному туалеті плацкарту. Одне погано – я ще не мільйонер і, навіть, не власник копилки, в якій можна нарахувати 1000 гривень. Отож, виходу не було і довелось в на пів темному туалеті збирати всі гроші, відведені на гуляння в Нікополі. Запхнувши їх назад до кишені я відразу ж помив руки.
Після цього випадку я погоджуюсь з висловом «гроші не пахнуть», адже вони іноді, відверто кажучи, просто смердять…
Наступного разу мене спіткала дуже цікава історія вже в моєму університеті. А вірніше на кафедрі ЄТ. Саме так я почав називати чоловічий туалет на третьому поверсі, в якому зробили євроремонт. Тобто тепер це вже був не просто сортир, а Євро-Туалет підвищеної комфортності. Адже тут можна гарненько справити свою потребу, при цьому вдихаючи аромати освіжувача повітря чи просто чистого повітря, полюбуватися собою гарним в дзеркало, а також вимити руки і ще що цікаво – отримати те, чим підтиратись. От тільки іноді замість туалетного паперу на столику лежала купка порваних газеток. Я й досі не уявляю, які відчуття у того, хто користується останнім, адже клаптики настільки маленькі і цупкі, що краще б в кабінках поставили якісь раковини для підмивання. Зрозуміло, що в нашій країні, навіть, в таких місцях потрібен нагляд, функції якого виконує бабусечка. Крім того, що вона прибирає відведену євро-територію, а іноді і змиває за ким-небудь, є ще й інша місія для цієї жіночки. Просто куріння в університеті заборонене, а багатьом хочеться затягнутись так, що вони просто не в змозі добігти за жовту лінію перед входом до університету, бо у них вуха пухнуть, тому роблять це прямо в туалетах. Тож, щоб ніхто не відкинув лапті завчасно від передозування нікотином (причому з чужої сигарети), бабуся має бути ще й охоронцем порядку. Не знаю, чи отримує вона за це додатково, та одне залишається фактом – у туалеті не смердить димом від сигарет і це дозволяє літній жінці їсти прямо тут за столиком, на якому примостився туалетний папір чи газетка, і який стоїть в двох-трьох метрах від першої кабінки.
Так от головним достоїнством цієї красивої кімнати є ось що… Тепер кабінки відгороджені високою стінкою і сміливо можна, вибачте, попісяти і покакати, щоб ніхто не оцінив розміри твого пеніса чи заду. І якось в один із чудесних днів, як часто буває, я забіг на кафедру ЄТ трішки пожурчати, та не зміг втриматись від сміху. В одній із кабінок хтось просто фантастично гахкав. Я не уявляю, що це було: чи гороховий суп, чи квасоля, та, напевно, цей грім чули далеко за межами туалету. Та з ким не буває?
Наступну історію я не бачив на власні очі, та судячи з переказів Світланти, - це було дуже смішно. Так от під час одної перерви між парами, дівчата вирішили піти трішки пожурчати. Віранда взяла з собою мобільний телефон, бо у нас їх без нагляду залишати просто не можна (вкрадуть!) та й зателефонувати теж хтось міг якраз в ці десять хвилин відсутності. Отож, у подорож до туалету на другий поверх вирушив і Siemens C62. Там лише дві кабінки, то й довелося заходити по черзі. Спочатку – староста і Віранда, а вже потім мали пожуркати Світланта і Шартота. Та не тут-то було! З кабінки, де була Віранда пролунав дзенькіт, а вслід за ним: «Ой!..»
Світланта від подиву ще більше розкрила очі і запитала:
- Віранда, що трапилось? Розбилась пудра?
- …Ні…Гірше…
- Що, телефон випав? – ще з більшою цікавістю випитувала Світланта.
- …Ага… - якось сухо і з розчаруванням у голосі відповіла Віранда.
- І що прямо туди?
- …Так… - все з тією ж інтонацією сказала Віранда.
- Так швидше діставай його звідти!!!
- Як?
- Руками, Віранда!
Пересиливши себе, вона таки дістала телефон з дірки, де, на щастя, було чисто і віддала його Світланті. Вони разом зі старостою рятували Siemens C62, від слідів ганебного купання в жіночому туалеті, вимочуючи рештки води серветкою. Проклинаючи себе за незграбність, Віранда почала бити стіни ногами, при цьому випускаючи зі своїх уст різні, далеко не літературні, слова. Уже в аудиторії вона намагалась увімкнути телефон, та перша спроба видалася не вдалою. Настрій просто паскудний. Життя – г…но. Та невдовзі екран уже порадував Віранду своєю справністю, щоправда, без достатнього контрасту…
У Арве розпочались ті самі дні, коли відчуваєш біль в низу живота, а нервова система перебуває в особливій формі зриву. На лекції вона зрозуміла, що її просто затоплює і чекати вже зовсім немає часу. Отож, Арве на підвищеній швидкості побігла «в очень интересное место», захвативши з собою свого друга-рятівника, якого сьогодні звали Tampax-Compact. Влетівши до кабінки, вона зовсім затуркалась і в голові довбалась одна думка: «Арве, швидше!!!». Звільнивши з обгортки свого напарника, вона, на гаючи ані хвилини, відправила його туди. Та цього разу чомусь все було, як вперше, якісь давно забуті відчуття. Арве подумала, що це, напевно, так і має бути. Вона вийшла з кабінки, «ніби знову народилась» - промайнуло в розумній голові. Потім вона припудрила носика, поправила зачіску, як звичайно, бо ця звичка переслідувала її скрізь, де було хоча б мінімальне відображення від поверхні і, вже свіженька виходила з туалету… Та тут Арве зустріла Світланту.
- Привіт! Як справи? – запитала вона у Арве.
- Привіт! Нормаль-н-о – проронила невинно Арве і водночас збагнула, що там у неї не один, а два напарника одночасно! «Так от звідки такі дивні відчуття!» - здогадалась п’ятикурсниця Арве, та щось змінювати вже було занадто пізно. Адже запасного Tampax’a у неї не було, а досидіти на парах – просто необхідно. Отож, не зважаючи ні на що, Арве пішла на пару, захопивши з собою аж двох одразу напарників, які вже були…там.
То що ж таке воно – той туалет? Театр з різними акторами і ролями, чи просто місце, де можна справити свої потреби, одночасно пліткуючи з подругами???
16.12.2004г.
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
bored
artistic
cold
good
crazy
dirty
giggly
confused
relaxed
lazy
apathetic
